Травень 2013 року. Ідентична.

Травень 2013 року. Ідентична.

Вона їде.
А що ти можеш змінити?
Забути. Померти. Втопити.
Прожити. Убити
Себе і її. Захопити
Всі нитки у руки свої. Й відпустити.
Робити щось безглузде
Плити знову за рікою
Такою теплою, повільною, страшною
І маскуватись, мов нормальний в однострої
Щоб зрозуміти, що немає проти цього зброї
Немає казки для таких істот такої
В якій усе б було гаразд.
Немає місць де стук і брязк
Об ребра серця, в мозок думки
Затих. І світ у шлунку
Не перетравить їх без крові, рику.
Вона така шалена, дивна, дика.
І їде.
Так от просто, мов тікає.
А ти залишишся.
І все ж, напевне, помираєш.

15 травня 2013

***

Немов на зло, терпке тепло
Зникало в нетрях заметілі
І знов жило сумне село
В страху. Без посмішки і цілі.

В липкім безділлі минали білі
Дні. І тихий холод ночі.
І крались цвілі блудні сни
Хоч крались зовсім неохоче.

Так от блукали, мов шукали
Скарбів. Де їх вже не було.
Хоча не знали. І гадали
Що неспроста сумне село.

Не просто так упав цей сніг. До ніг
Прокрались холод, втома.
Зайшли за ріг. Світивсь поріг.
І чулись сни, немов удома.

На сотні ліг оцей нічліг
Броня від вітру й холодів.
Їх рух знеміг. Немов поліг
Отой, хто сни оці заплів.

Заплів він сни. Пішли вони
Коли світанок зажеврів.
«Ходи і ти. Ходи і ти»
Манили сни до власних снів.

Вони без слів. Вони без брів.
Вони заметені вітрами.
Їх крик ревів. Їх крок скрипів.
Усе манили: «Йди за нами!»

16 травня 2013.

***

Вони ж усі отут дурні.
Їхні кліше померли попереднього століття.
Ніхто тепер не прагне слави й довголіття.
Ніхто із них не проливав життя десь на війні.

Тому й дурні. Бо в світі ці
Морально вицвілі потвори
Влаштують ще пожар й голодомори.
І зроблять вигляд, що це сльози на лиці.

18 травня 2013

***

Я хвилюватимусь за кожну безсонну
Ніч проведену тобою на самоті.
І розкажу легенду, таку бездонну,
Щоб умістились всі
твої й мої
Слова й вірші між вікнами і небом
Візьмемо ліхтарі і ринемось дахами
Як Оле й Поппінс. З нами
Піде іще туман. І білим кремом
Вітри загасять наші ліхтарі
А ми співаєм мантру богу снігу і трави,
Богам дахів й річок. Безсонних дів води
Розбудять співи. І згори
Скидати будуть квіти. Йти
Манили вглиб у воду з ними. Й ти
Злякалась знову рушити по дну.
Твою війну вода не зможе заглушити.
Щоб полетіти треба відпустити.
І треба жити так, щоб тріскали дахи
І бігти. Завжди бігти.
Тільки, не пали листи. Вони
Будуть як вікна, як похилі маяки.
Немов квитки, щоб заплатити
Коли захочем знову полюбити.
Колись прийдуть усі роки
Захочуть наздогнати і убити
За те, що зважились з богами говорити.
Співати їм й ходити.
Наче Мері і Лукойє. Вони безсонну ніч
Завжди проводять двоє.

А твої ночі знов на самоті.
Твої листи давно в вогні.

22 травня 2013

***
Кількох хвиль не вистачає
Щоб змити усі сліди на тілі
Які залишили ті твої білі
Руки. І знову тихо обнімаєш
Мене. Кудись ведеш углиб
Лісів своїх, своїх думок
І тиша разом з нами кладе крок
І чую плюскіт теплих риб
Які тонуть в очах. Твоє волосся
Заплело небо й сонце мов стежки
"Піди зі мною. Просто йди"
Шептала тихо. І велося
Так вільно, тепло і несміло.
А ми ішли. І чули плюскіт хвиль.
Піймали запах бурь. І миль
Не стало. Забулося. Відлетіло

Те море наше. Ліс.
Твоє волосся.

23 травня 2013.