Літо 2013 року. Мандри. Люди. Крим.

Літо 2013 року. Мандри. Люди. Крим.
Мов невинна, вода розтікалась з вікна
І зсихалась слина. І в думках лиш Вона.
"Це не твоя вина. Це не твоя війна."
Тож тікай від води. Упади. Прорости.
Розкажи всі казки. І усі їх спали.
Допиши всі листи. Потім знов загуби.
Потім знов розчаруйся. Знов у ковдру закуйся.
Знову небом милуйся. Трішки богом почуйся.
Знову щось поламай.
Знов з богами кохайся. І зривайся... Збирайся.
Розривайся на клапті. А потім зшивайся.
Не
Зазнайся. Покайся. І знову катайся
На небі, по морю, в воді, у словах.
Збудивши тварину, згадай, що ти - птах!
Месія бо сіє дива у ділах...
Ми роєм по двоє, по троє - почвари.
І граємось роллю. Й навіємо чари.
Мов каральні удари, знебарвлені хмари
Подолали кордони згасили гормони сховали всі зони
І діри озону і стада бізонів
Безглузді закони підвальні притони...
Все тоне, все тоне, все тоне...

В дощі.

(17:07) 04.06.13

***Мої запитання і твої зізнання
І спільні зітхання, неначе у сні.
Неначе й тікаєм. І досі шукаєм
І знову співаєм самотні пісні.
Ми дурні в дорозі. У Бога в порозі
Стаємо в знемозі. Ховаємось в тінь.
А сенс розпливався. І світ розбивався
В тумані ховався. В тумані дощі.
Тож щільно горнися. Сюди повернися.
Мені зупинися. У твоїм вірші.
Я в твоїх думках? Хоча наче птах
Побачивши крах, позбувся душі.

І вирішив рватись. З тобою податись.
Тобі покладатись. Вирішуй мерщій.

10.06.13 (10:35)

***
Ще в У.
Здається, ніби жив
давно
Багато що знайшов. Багато загубив.
Чомусь мовчу.
воно таке усе холодне, дивне і нічне
Мене іще не кидало по світу. Сну
замало. Часу вдосталь
й нікуди втекти. Іти (і ти)
Завжди десь поруч. ЗА екраном тиші й пустоти
Втекти немає сенсу в дні
усі шумні. сумні. малі
і милі.
Кордони складені, але такі
які долати легко (складно) все ж
зникати варто тільки після диму і
пожеж.
І ще ж
"себе не розумієш навіть ти"

12.07.13

***
Бруківка кувала із них пішоходів,
Впивалася в тіло лямками сходів.
І мильних розводів, щоб змити й забити,
Не вистачить навіть якщо загубити
Усе. І вільні так просто ловились в обійми,
Складалися в фільми і ляскали крильми,
долали всі війни. І сипались щемом,
небаченим кремом. І, ловлячи тему
Ромула і Рема, творили міста.

22.08.13

***
Загасла люлька.
Світ затих. Розпавсь світанок,
Переліг твоїх пісень,
Думок, посівів, часу...
А нам все мало світла й джазу.
А тут дощі. Оті, в імлі,
Виходять тихо із трави.
Щоби плисти і берегти.
Розкластись світлом ліхтарів.
БО тільки сон цю казку плів.
Завів до моря. Вавилони
І сурми неба. Ці кордони
Руйнує море. Й моряки
Давали руку: "Попливи!"...
Роки минали непомітно.
Розквітли зорі.
Твоє світло робило зримими
Незримих. І берег Криму
Не погас. В серцях і море
Й світло й джаз.
Для нас. Тільки для нас.
Чомусь, для нас.

(22:16) 09.08.13.

***Казали ж, у пустелях ангели літають
Непомітні.
Хоч там замало люду, тиші. Й досить
Світла.
І їм достатньо сонця. Краплі неба і
Дощу
Настільки рідко гублять тишу, що в
Піску
Побачиш рештки пір"я їх й
Слідів.
І кажуть, ангели оберіга
Мандрівників.
І там, далеко, вже нічого злого відбуватися
Не може.
"Зроби людьми нас, добрий
Боже"
І, схоже, Він не чує їхніх ляскотів
Крильми.
І, розчинившись в міражах пустелі, ангели
Приносять добрі сни.
І тіні тіл їх видно десь на
Стелі.
Стоять всю ніч обабіч нашої
Постелі.
Скляніє погляд в них і крила ледь
Тремтять.
"Зроби людьми нас Боже. Зроби людьми нас
..."

(09:09) 10.08.13