Літо 2013 року. Мандри. Люди. Крим.

Літо 2013 року. Мандри. Люди. Крим.
Мов невинна, вода розтікалась з вікна
І зсихалась слина. І в думках лиш Вона.
"Це не твоя вина. Це не твоя війна."
Тож тікай від води. Упади. Прорости.
Розкажи всі казки. І усі їх спали.
Допиши всі листи. Потім знов загуби.
Потім знов розчаруйся. Знов у ковдру закуйся.
Знову небом милуйся. Трішки богом почуйся.
Знову щось поламай.
Знов з богами кохайся. І зривайся... Збирайся.
Розривайся на клапті. А потім зшивайся.
Не
Зазнайся. Покайся. І знову катайся
На небі, по морю, в воді, у словах.
Збудивши тварину, згадай, що ти - птах!
Месія бо сіє дива у ділах...
Ми роєм по двоє, по троє - почвари.
І граємось роллю. Й навіємо чари.
Мов каральні удари, знебарвлені хмари
Подолали кордони згасили гормони сховали всі зони
І діри озону і стада бізонів
Безглузді закони підвальні притони...
Все тоне, все тоне, все тоне...

В дощі.

(17:07) 04.06.13

***Мої запитання і твої зізнання
І спільні зітхання, неначе у сні.
Неначе й тікаєм. І досі шукаєм
І знову співаєм самотні пісні.
Ми дурні в дорозі. У Бога в порозі
Стаємо в знемозі. Ховаємось в тінь.
А сенс розпливався. І світ розбивався
В тумані ховався. В тумані дощі.
Тож щільно горнися. Сюди повернися.
Мені зупинися. У твоїм вірші.
Я в твоїх думках? Хоча наче птах
Побачивши крах, позбувся душі.

І вирішив рватись. З тобою податись.
Тобі покладатись. Вирішуй мерщій.

10.06.13 (10:35)

***
Ще в У.
Здається, ніби жив
давно
Багато що знайшов. Багато загубив.
Чомусь мовчу.
воно таке усе холодне, дивне і нічне
Мене іще не кидало по світу. Сну
замало. Часу вдосталь
й нікуди втекти. Іти (і ти)
Завжди десь поруч. ЗА екраном тиші й пустоти
Втекти немає сенсу в дні
усі шумні. сумні. малі
і милі.
Кордони складені, але такі
які долати легко (складно) все ж
зникати варто тільки після диму і
пожеж.
І ще ж
"себе не розумієш навіть ти"

12.07.13

***
Бруківка кувала із них пішоходів,
Впивалася в тіло лямками сходів.
І мильних розводів, щоб змити й забити,
Не вистачить навіть якщо загубити
Усе. І вільні так просто ловились в обійми,
Складалися в фільми і ляскали крильми,
долали всі війни. І сипались щемом,
небаченим кремом. І, ловлячи тему
Ромула і Рема, творили міста.

22.08.13

***
Загасла люлька.
Світ затих. Розпавсь світанок,
Переліг твоїх пісень,
Думок, посівів, часу...
А нам все мало світла й джазу.
А тут дощі. Оті, в імлі,
Виходять тихо із трави.
Щоби плисти і берегти.
Розкластись світлом ліхтарів.
БО тільки сон цю казку плів.
Завів до моря. Вавилони
І сурми неба. Ці кордони
Руйнує море. Й моряки
Давали руку: "Попливи!"...
Роки минали непомітно.
Розквітли зорі.
Твоє світло робило зримими
Незримих. І берег Криму
Не погас. В серцях і море
Й світло й джаз.
Для нас. Тільки для нас.
Чомусь, для нас.

(22:16) 09.08.13.

***Казали ж, у пустелях ангели літають
Непомітні.
Хоч там замало люду, тиші. Й досить
Світла.
І їм достатньо сонця. Краплі неба і
Дощу
Настільки рідко гублять тишу, що в
Піску
Побачиш рештки пір"я їх й
Слідів.
І кажуть, ангели оберіга
Мандрівників.
І там, далеко, вже нічого злого відбуватися
Не може.
"Зроби людьми нас, добрий
Боже"
І, схоже, Він не чує їхніх ляскотів
Крильми.
І, розчинившись в міражах пустелі, ангели
Приносять добрі сни.
І тіні тіл їх видно десь на
Стелі.
Стоять всю ніч обабіч нашої
Постелі.
Скляніє погляд в них і крила ледь
Тремтять.
"Зроби людьми нас Боже. Зроби людьми нас
..."

(09:09) 10.08.13

Травень 2013 року. Ідентична.

Травень 2013 року. Ідентична.

Вона їде.
А що ти можеш змінити?
Забути. Померти. Втопити.
Прожити. Убити
Себе і її. Захопити
Всі нитки у руки свої. Й відпустити.
Робити щось безглузде
Плити знову за рікою
Такою теплою, повільною, страшною
І маскуватись, мов нормальний в однострої
Щоб зрозуміти, що немає проти цього зброї
Немає казки для таких істот такої
В якій усе б було гаразд.
Немає місць де стук і брязк
Об ребра серця, в мозок думки
Затих. І світ у шлунку
Не перетравить їх без крові, рику.
Вона така шалена, дивна, дика.
І їде.
Так от просто, мов тікає.
А ти залишишся.
І все ж, напевне, помираєш.

15 травня 2013

***

Немов на зло, терпке тепло
Зникало в нетрях заметілі
І знов жило сумне село
В страху. Без посмішки і цілі.

В липкім безділлі минали білі
Дні. І тихий холод ночі.
І крались цвілі блудні сни
Хоч крались зовсім неохоче.

Так от блукали, мов шукали
Скарбів. Де їх вже не було.
Хоча не знали. І гадали
Що неспроста сумне село.

Не просто так упав цей сніг. До ніг
Прокрались холод, втома.
Зайшли за ріг. Світивсь поріг.
І чулись сни, немов удома.

На сотні ліг оцей нічліг
Броня від вітру й холодів.
Їх рух знеміг. Немов поліг
Отой, хто сни оці заплів.

Заплів він сни. Пішли вони
Коли світанок зажеврів.
«Ходи і ти. Ходи і ти»
Манили сни до власних снів.

Вони без слів. Вони без брів.
Вони заметені вітрами.
Їх крик ревів. Їх крок скрипів.
Усе манили: «Йди за нами!»

16 травня 2013.

***

Вони ж усі отут дурні.
Їхні кліше померли попереднього століття.
Ніхто тепер не прагне слави й довголіття.
Ніхто із них не проливав життя десь на війні.

Тому й дурні. Бо в світі ці
Морально вицвілі потвори
Влаштують ще пожар й голодомори.
І зроблять вигляд, що це сльози на лиці.

18 травня 2013

***

Я хвилюватимусь за кожну безсонну
Ніч проведену тобою на самоті.
І розкажу легенду, таку бездонну,
Щоб умістились всі
твої й мої
Слова й вірші між вікнами і небом
Візьмемо ліхтарі і ринемось дахами
Як Оле й Поппінс. З нами
Піде іще туман. І білим кремом
Вітри загасять наші ліхтарі
А ми співаєм мантру богу снігу і трави,
Богам дахів й річок. Безсонних дів води
Розбудять співи. І згори
Скидати будуть квіти. Йти
Манили вглиб у воду з ними. Й ти
Злякалась знову рушити по дну.
Твою війну вода не зможе заглушити.
Щоб полетіти треба відпустити.
І треба жити так, щоб тріскали дахи
І бігти. Завжди бігти.
Тільки, не пали листи. Вони
Будуть як вікна, як похилі маяки.
Немов квитки, щоб заплатити
Коли захочем знову полюбити.
Колись прийдуть усі роки
Захочуть наздогнати і убити
За те, що зважились з богами говорити.
Співати їм й ходити.
Наче Мері і Лукойє. Вони безсонну ніч
Завжди проводять двоє.

А твої ночі знов на самоті.
Твої листи давно в вогні.

22 травня 2013

***
Кількох хвиль не вистачає
Щоб змити усі сліди на тілі
Які залишили ті твої білі
Руки. І знову тихо обнімаєш
Мене. Кудись ведеш углиб
Лісів своїх, своїх думок
І тиша разом з нами кладе крок
І чую плюскіт теплих риб
Які тонуть в очах. Твоє волосся
Заплело небо й сонце мов стежки
"Піди зі мною. Просто йди"
Шептала тихо. І велося
Так вільно, тепло і несміло.
А ми ішли. І чули плюскіт хвиль.
Піймали запах бурь. І миль
Не стало. Забулося. Відлетіло

Те море наше. Ліс.
Твоє волосся.

23 травня 2013.