Сем (Оповідання)

Сем. (лінь редагувати якщо шо.)

Присвята "Аліні" (тобто майже присвята)

-          Отож?

-          Що ти хочеш почути?

-          Ти перестань тут прикидатися дурнем. Ти знаєш про що я.

-          Я думаю, що…

-          Ти не думай, ти кажи: згіден чи послати тебе під три чорти?

-          Я ж не можу отак зразу…

-          Так чи ні? Сучко не виводи мене з себе.

Чи то так мат подіяв на хлопця і він майже рефлективно кивнув головою, даючи згоду.

Інший його співрозмовник, доволі кремезний чолов’яга, (одягнутий у потертий спортивний костюм, напевне колись зеленого кольору, а тепер – брудно-салатового блювотиння) відступив побачивши рух голови.

-          Отже ми в тобі не помилялися. Вважай ти тепер перестав бути захарканою соплею. Займемося справжнім чоловічим ділом.

Хлопчина вийшов з напівтемряви, куди його загнав кремезніший знайомий. Сонце вихопило закороткі, сині джинси і пожмаканий піджак. На довгому носі, напевне, дивним чудом трималися перемотані скотчем і нитками окуляри.

-          Я, я. Ну, не все так…

-          Семе. Розіжми трохи свої булки. Ти вже дав згоду. Це також щось значить.

-          Так, Джордже, але…

-          Називай мене сер.

-          Що це за?

-          Ну ти що не доганяєш. Так крутих пациків називали колись.

-          Взагалі то..

-          Сер!

-          Ой, вибач. Сер Джордж, але ж це не зовсім вірно.

-          Ти хочеш сказати що розумніший за мене?

-          Ні, але ж ти …

-          Тоді заткни свою пельку і не виводь мене з себе. Оті твої жлополизи професори нічогісінько не тямлять у високих манерах.

-          Добре. Хай ти правий.

Тепер хлопчина, якого звали Сем уже не знав,що відповісти своєму співрозмовнику.

-          Я напевне піду.

-          Та, ну тебе, кому ти зараз потрібний. Вали в жопу. Ми ще подзвонимо.

-          Але не скажеш коли конкретніше? – дуже несміливо.

-          От ти мені таку річ вдупли: тобі хтось казав, що я бісів екстрасенс?

-          Та ні.

-          Тоді, якого біса ти мене питаєш?

-          Я уже піду.

На прощання Джордж вкрай неохоче потиснув простягнуту для прощання руку. Липка, безвольна, тремтяча кінцівка його дратувала. Напевне, Сем з такою самою огидою пропхав свою руку у залізні лещата співрозмовника.

Піднявши покинутий напризволяще невеличкий ранець, Сем поспішно кинувся від проблем.

***

-          Жопа. Ану піднімайся! – приглушено лунав у темряві ночі чийсь лютий вигук.

Кричав один хлопець з невеликої зграйки, що стояла перед багатоповерхівкою. Час від часу хтось з компанії піднімав з землі невеличкі камінці і намагався попасти ними у бажане вікно. Вітер розносив довкруг цих людей міцні запахи перегару. Тому, не дивина, що і крик звучав по-дитячому надсадно і каміння попадало все не в те вікно.

Через деякий час компанії це надоїло і тиша остаточно розкришилася під їхніми п’яними вигуками.

-          Лолі, сучко, ходи но сюди..

-          Чак. Ти лайно.

-          Хахах. Чак - лайно. Чак – лайно.

-          Дейзі, ах ти ж довбана лярва. Заткнися.

-          Річі. Чмо, ти немитий. Не мовчи.

-          Ану... Всі писки позакривали. – голос уже знайомого Джорджа.

-          І чого б тобі самому не заткнутися?

-          Хтось іде…

-          Шо?..

-          Це Сем. – вигукнув хтось з компанії.

-          І на біса ми на нього стільки часу промахували?

-          Ану,заткнися Барте. – Джордж.

-          Ем. Всім тут привіт. – Сем підійшов ближче.

Здається таки на якусь секунду запала тиша. Кожен не сподівався почути тут такого.

-          Ти  сучка Семе. Попустися.

-          Та, ффак. Ти що у тому бісовому універі? – Джордж.

-          Срати я хотів на його привіти.

-          Ой, фак. Оце ти чмо Семе.

-          Я ж не хотів нічого такого. – Сем

Знову компанія на мить зупинилася. Кожен з присутніх тут хлопців відчув у своїй долоні цю нову безвольну правицю. Дівчата, напевне, вважали, що їм повезло. Таки, Сем ніяк не знав, як вітатися з дівчатами. І тут уже дійсно до біса усі поради правил етикету. Тут це слово було іншомовним.

-          А ну, свині, попхалися звідси. – Джордж, який тут за головного.

-          Ну тебе не замахало тут при дівчині матюкатися? – одна з дівчат. В цей же час дістає запальничку і прикурює.

-          Ну, да, а нє. Фак тобі сер. Так попускаєшся? – інша дічина. Прикурює в першої.

-          Та, суки ви всі  - хлопець, якого всі звали Чак.

-          Чак, ти лайно. Сиди і не розкидуй лайно.

-          Ну а нє, домахали уже.

-          Ой, не дам сьогодні Барте.

-          Ахах. Сучку Барта підмахали.

-          Бен. Ти гамняна гнида…

І хоча при цих діалогах Сему хотілося закривати вуха і він таки ще до кінця не розумів, якого біса тишком вибрався з дому, коли вже всі спали, і кудись іде.

-          А ти Сем як там? – хтось з компанії. Напевне жіночий, хриплий голос.

-          О, да. Семе, насаджуєш когось?

-          Так ж я ну, ще не... – розгублено і сором’язливо.

-          А нє. фак там. Він ж дробило у нас. Такий весь з себе в універі і напевне малого по три раза в день ганяє.

-          Та, ні, я ж не…це. Я не займаюся

-          Та, шо ти як чмо. Всі ж займаються цим. Навіть я – дівчина, напевне, щоб переконати Сема, засунула руку до себе в штани.

-          Так, Фібі. Не вимахуйся. – Джордж. – Якого біса ми ще й досі без діла. Ану, займемося чимось…

***

-          Сем. Ти чмо, прилип, чи що? – хтось з хлопців, Барт, чи то Бен.

Сем з неохотою відвів погляд від розбитої вітрини.

«Я вчинив злочин» - крутилося в його мозку.

За його спиною грюкіт. Хтось з них напевне не втримав п’яними руками телевізор.

«І що ми з цією всією технікою робитимемо?» - думки чомусь мляві як і тіло. Це все той алкоголь, який майже насильно заливали в нього. Так, мозок і совість аж тепер починали прочумуватися і задумуватися над тим, що вони зробили.

Ззаду його хтось шарпає.

-          Сучко, рухайся. – Чак не за ним вернувся. Його приманила самотня колонка.

Досить об’ємний ящик чорного кольору.

Тепер він надтужно намагався винести на собі 3 ноути і її, але все таки якось зумів і вивести з задуми Сема. На руки тому падає ця сама колонка. Тепер Чаку набагато легше тікати. Сем машинально біжить за ним, не розбираючи дороги.

Колонка неприємно давить руки. «Навіщо вона?» - самотня думка.

«Де взагалі я?» - друга думка.

Після цього Сем починає роззиратися. Ця частина міста йому не знайома.

Поки хлопець розглядається по сторонах, самотня ямка потрапляє йому під ноги. Колонка нарешті кудись шугнула.

-          Фак, не тупи. Підніми. – злий голос Чака.

Сем покірно нахиляється і намагається щось розгледіти у темряві ночі. Чорна колонка, чорний перевулок.

«Що це за дорога без жодного ліхтаря?» - дивна думка.

Ось у темряві щось попадає в руку. Метал, холодний метал. Довгий предмет.

«Ніж…»

Удар у бік.

-          Я ще такого чма не бачив. І де тебе Джордж відкопав. – Чак уже майже протверезів і його нетерплячка зросла.

Він не хоче класти на землю коробки з ноутами. Гарні коробки. Тому, він б’є тільки ногами.

Сем ще досі п'яний. Від удару ніж кудись відлітає у темряву а він втрачає нестійку рівновагу.

Другий удар. Сем на землі.

Ніч перед носом.

«Цим можна захищатися? А чому б не попробувати» - думки далі ліниві.

Сем поспішно обертається на спину. Але це йому здається, що поспішно. Чак встигає ще зо три рази вдарити його.

Тоді, ніж піднятий. Наступний удар Чака. Ногою попадає по лезу. Ніж на диво гострий майже без зусиль прорізає кросівку і встромляється в тіло.

Тапер Чак таки скинув зі своїх рук ноути.

Він кинувся з кулаками на Сема. Алкоголь все ще в його крові. Чомусь він притуплював дію нервів.

***

Сема сліпить сонце.

«Чому це воно зараз сааме наді мною?» - зла, непривично зла думка.

«Але, зате, як гарно виблискує свіжа кров на тротуарі» - що це за думка.

Алкоголь таки майже вивітрився. Але тепер прийшов біль. Головний біль і десь там внизу…

Кров перед його зором затуманюється.

«Де ж ці бісові окуляри?» - Це його вже дратує.

Хаотично обмацує тіло, шукаючи їх. Рука тепер в крові.

«Гм. Я ж не дотикався до тротуару»

Сем повертається і хоче піти.

«І де ж ці окуляри?» - він ще ж хоче помилуватися кров'ю

Сонце палить. І де вже та ніч, ті далекі лайливі люди, той магазин електроніки…

«Де ноги?» - Сема чомусь лякає ця думка.

Він ворушить ногами але не чує їх.

«Що з ногами?»

Зір далі затуманюється. Кров свіжо блистить і блистить.

Аж тепер він помітив, що тротуар доволі жорсткий.

Він відівертає голову від сонця і знову дивиться на кров.

«Така ж як і моя кров» - ця думка викликала надсадні рухи тіла. Він хотів засміятися, але лежачи на тротуарі з прорізаним животом не так легко це зробити.

«Сонце. Бісове. Але ж як гарно виблискує кров». Він хоче спати. Голова розколюється.

Очі заплющуються.

«А як же ця перекрасна багряна кров? А біс з нею. Тепер хочу спати. Хочу спокою…»